Ну, ось я й перегорнув останню сторінку цієї

дивовижної поетичної збірки Галини Яблонської…

Прекрасний післясмак все не полишає мене. Я у своєму

житті, звичайно ж, чимало поетичних збірок перечитав,

але ця – вона особлива, бо це звучання поетичних струн

великої актриси, чудової, мужньої і мудрої людини, з

якою доля подарувала мені багато років прекрасного

спілкування, захопливої співпраці, навіть неодноразо-

вого сценічного партнерства. Я, як і всі, хто добре

знайомий з Галиною Гілярівною Яблонською, зачарова-

ний ароматом її юної душі.

Неспроста ж колись наші предки отримували свої

імена і прізвища. Кажуть, що ім’я – це доля. От, і Галина

Яблонська – це доля! Багато років поспіль чимало шану-

вальників її таланту приходило до знаменитого Театру

імені Івана Франка, аби подивитись на Яблонську,

зачерпнути, ухопити того духу, який притаманний її

молодості. Дивлячись на цю актрису, справді можна

вчитися того, як належало б жити, аби не наставала

старість.

Цьогоріч виповнюється 90 років відтоді, як Галина

Яблонська присвятила себе театральній сцені. Перші

свої акторські кроки вона зробила 1934 року, будучи

шестирічною дитиною. І це неймовірно!

Галина Яблонська нині, здається, має все: високі

відзнаки держави, успіх у публіки, нев’янучу красу. Для

повного щастя їй не вистачає одного – аби на рідній

землі нарешті запанував лад.

І ось, із цією довгоочікуваною збіркою поезій, ми й

отримуємо щасливу можливість доторкнутись до ще

однієї грані душі великої талановитої українки Галини

Яблонської – до її поетичного струменя, який вона вико-

хувала в собі впродовж усього тривалого насиченого

творчого життя. Колись Галина Гілярівна зазначила в

розмові, що їй у цьому допоміг Євген Маланюк – наш

183

видатний український філософ і письменник. Коли

Яблонська ще працювала разом з корифеєм вітчиз-

няного театру Амвросієм Бучмою над своєю Галею з

шевченкового «Назара Стодолі» (роль, із якою дебю-

тувала на франківській сцені ще сімдесят три роки тому),

вона прочитала у Маланюка такі рядки: «Між генієм і

сучасністю завжди колізія. Геній віддає всього себе, а

сучасність бере те, що здужає взяти». Тож саме тоді вони,

ці його рядки, адресовані Шевченкові, і запали їй в душу.

І, водночас, – запалили її особистий поетичний прояв, бо

їй захотілось доосмислення того, як же наша сучасність

відповідає Шевченковим настановам, тим закликам, які

він подавав і продовжує подавати нації. Так стали

народжуватись вірші Галини Гілярівни, яким вона

дарувала свої вистраждані думи, свої болі і відчай,

сподівання і мрії.

Кажуть, талановита людина талановита в усьому. Тож

і струна поетична стала з часом ще однією гранню її

таланту, бо оприявила поетичний погляд на життя не

лише знаної, улюбленої актриси, але й жінки, яка

дивиться на світ широко розплющеними очима,

дослухається, придивляється до знаків, які подає їй

Всесвіт, і живе, збагачуючи цей Всесвіт надзвичайними

емоціями та добрими справами.

Переконаний, що саме ця збірка великої актриси і

допоможе нам, сущим, відчути, на який політ здатна

людська душа… Тож – «здужаймо взяти»! Полетіли!!!

Василь НЕВОЛОВ, письменник, науковець,

Заслужений діяч мистецтв України.